|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Олесю-друже! Чим я віддячу За твоїх щирих слів теплоту? Я дар мій віщий в химерах трачу, Які ж я лаври тобі сплету? Ти, мов той сокіл в небесній сині, Побачив гордий політ орла; Від крил упали скорботні тіні, Та в смілім зорі сто сонць пала. Ти, мій соколе, співаєш дзвінко, Твій вір сягає в найдальшу даль, Ти у просторах шугаєш гінко — З таким орлові дружить не жаль. Тільки орел той, може, востаннє З лебедем-братом заводить спів... Скоро настане хвиля розстання, Порідша гроно товаришів. Але не личить мужам тужливість, Плачі й зітхання жінкам лишім! Щоб оспівати світу мінливість, Я притчу, браття, вам розповім. Раз зазмагались небесні птиці, — Хто зможе в льоті всіх перегнать, Щоб певно знати, кому годиться В пернатім царстві владарювать. Орел піднявся — аж зашуміло... Хто йому рівня? Де є той птах? У нього крила — немов вітрила, Напруга, сила, широкий змах. Малий колібрі у мить відльоту Вчепивсь орлові попід крило; Царем зробитись він мав охоту, Бажання слави і в нім жило. Орел в змаганні тому загинув — Знеміг у льоті і впав на діл; Малий колібрі далі полинув, Пурхиувши в небо з-під орлих крил. Орлові впасти,— тобі літати, Адаму згинуть,— тобі цвісти; Ти його сяйвом будеш сіяти I трон по ньому посядеш ти. Ти його, друже, вславить зумієш У тихосумних святих піснях, Ти його душу світу розкриєш, Сльозу пророниш на його прах. Сльозу пророниш, мій милий брате, Що так зарані співець затих, I жаль свій виллєш, і біль утрати У тихо-сумних піснях святих.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
