Міцкевич, Адам (1798 — 1855)

До матері-польки

О Мати-Полько! Як у твого сина
  В очах сіяє дар святий пророцтва,
Як появляє лагідна дитина
  Поляків давніх горде благородство,

Як, занедбавши забавки пустії,
  Він слухає співця старого думи
Про наших предків вікопомні дії,
  Ясне чоло схиляючи у сумі,—

О Мати-Полько! Горе йому буде!
  Молись за нього... Глянь, он Скорбна Мати:
Розкраяні мечами в неї груди,
  Й тобі судилось муку цю прийняти.

Хай дійдуть згоди нації й держави,
  На землю злине миру благостиня,
А твого сина жде борня без слави
  І мученицька смерть — без воскресіння.

Пошли ж його скорішє в нетрі, в пущі,
  Хай у печері скриється, то, може.
Приспить, сердешний, думи невсипущі,
  З отруйним гадом поділивши ложе.

Там стане він байдужим і холодним,
  Навчиться, як безодня, німувати,
Труїть нечутно випаром болотним,
  Слизьким вужем покірно плазувати.

Спаситель наш, в невинності дитинній,
  Голубив хрест і був на нім розп'ятий...
О Мати-Полько! Й ти подбай ще нині
  Про іграшки підхожі для хлоп'яти.

Окуй у пута змалку бідолаху,
  Впряжи його у тачку із землею,
Щоб він не блід, ступаючи на плаху,
  Щоб він не червонів перед петлею.

Не піде син із рицарством до бою,
  Щоб водрузить хреста в Єрусалимі,
Не скропить волі кровію живою,
  Як воїни свободи невтолимі.

Шпиг викличе його на поєдинок,
  На прю з ним стане царський суд неправий,
А бойовищем буде в них застінок,
  А переможцем вийде кат кривавий.

А пам'ятником буде надмогильним
  Там шибениця, чорна потороча,
А славою — хіба сльоза жіноча
  Та тихе слово в краю підневільнім.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі