|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
І Я прийшов до тебе, мила, Розказать, що сонце встало, Що його живуща сила В листі променем заграла, — І у лісі щохвилини Кожна брунька оживає, I лунає спів пташиний, I нове життя буяє; Що до тебе з тим же палом Б'ється серце, ллється мова, Що душа, пойнята шалом, Вся тобі служить готова, Що на мене повіває Щастя, радість відусюди... Щó співатиму — не знаю, Але співів — повні груди! II Сонця промінь палкий грав на липах в садку, Рисувала ти щось на блискучім піску. Я думкам оддавався, я вірив весні, — Але ти не сказала ні слова мені. Я давно відгадав, що моя ти була, Що для мене ти щастя своє віддала. «Сталось так, — я казав, — не по нашій вині!» Ти ж нічого на це не сказала мені. Я стогнав, я благав, що не слід нам кохать, Що нам треба в минулому все занедбать, Що в прийдешнім цвітуть всі права красоти,— I нічого мені не відмовила ти. Я очей не відводив од тебе в труні: Згаслу тайну хотілось пізнати мені, На лиці твоїм вирок для себе знайти,— I нічого... нічого не мовила ти.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
