Музафер Дзасохов

«Пропав на фронті безвісти...»

Пам'яті батька Шошигко

«Пропав на фронті безвісти
                       ваш чоловік...»
Прийшла із горем в саклю та година,—
І мати втратила ночам безсонним лік,
Стрічала день риданнями родина.
Душі нестишний біль —
            шість невмолимих слів:
Вдовина доля і судьба дитяча.
Для нас камінним був
             давкий сирітський хліб,
Хоч «сироти» не мовилось неначе.
«Пропав на фронті безвісти
                     ваш чоловік...»
Почувши плач, на землю сходив вершник.,,
А в мене не вкладалось в голові:
Чом вірили в той лист беззастережно?
Пройшли роки. Мовчить сумний листок,
Мені не прояснилося минуле:
Де батько мій ступив останній крок?
Чому пропав за безіменним гулом?
«Пропав на фронті безвісти
                     ваш чоловік...»
Війна завжди жорстоко промовляє,
Забравши батька-воїна навік.
Він передати сину не встигає
Батьківський передсмертний заповіт —
Слова хрипкі, урочі та гіркаві,
З якими мужньо умирав джигіт,
Проллявши кров на чужодальні трави.
«Пропав на фронті безвісти
                     ваш чоловік...»
Та постають запитання уперто:
Хто підіклав йому під голову башлик.
Чи вгамував він спрагу передсмертну?
Як згадував у маренні Кавказ?
Чи встигнув вимовить моє наймення?
В якому місці зір його погас?
Хто висипав на гріб землі прощальну
                            жменю?
«Пропав на фронті безвісти
                     ваш чоловік...»
Болючий спадок перейшов до сина:
Я пережив уже батьківський вік,
Та не зійшов ще на його вершини.
Він дивиться з портрета на стіні
В такі трагічно-несходимі далі,
Які верстати випало мені
То в радощах, то у щемкій печалі.
«Пропав на фронті безвісти
                     ваш чоловік...»
Зустрівши на дорозі мою матір,
Схиляє голову колишній фронтовик,
А дівчина перестає співати...
І я не можу дописати вірша:
Бо синові болить таке довічно.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі