Михайло Дудін

Вірші

На світанні


Життям пересповита тишина.
По листю дощик —
                розсипом пшона.

В ріці полонка місяця тремка.
На місяці лінивий сплеск линка.

Йдуть на галявйну боровики —
Прилипла глиця на круті боки.

Почувся хруст яєчка звіддаля:
Це появилося нове пискля.

Озвались тричі півні зувсібіч,
Закінчуючи співом
                вірш і ніч.





Без вороття


Все починається на кручі,
У поєдинку двох начал,
Де сиві хвилі, ніби тучі,
Летять на кам'яний причал.

Знов давній парус рветься з місця,
Щоб не спинятися ніде.
І невідомість, як невіста,
Усміхнено обручку жде,

І вже од вогнища домівки
На несходимі рубежі
Зове надією мандрівка,
Мов співом кревної душі.

Світ супокою — мов неволя.
Тож буруном проклався слід —
'Знімає руки з весел доля.
І починається політ.

Летиш орбітою крутою
За міжпланетне сповиття...
І бранцям подорожі тої
Нема й не буде вороття!





Оглядаючись на життя



Я рівноваги не стрічав
Прекрасного й мерзоти, —
В поєднанні цих двох начал
Завжди свої незгоди.

Але на захист грішних нас
Живе від сотворіння
Святий, невичерпний запас
Любові та сумління.




Ланцюгова реакція




Коли тобі стає нестерпно важко,
Найперше — це зроби добро людині,
Яку біда зігнула ще страшніша.
І легше буде душі випрямляти:
Твою — спочатку, потім — ту, стражденну,
Якій добром ти сили долучив,
А далі все, як і годиться, піде:
Від посмішок обох враз повидніє в сутінках,
Світанок стане ближчим на два кроки,
І дві зорі над грізним океаном
Засвітяться, і мореплавця впертого
І цього разу обмине погибель.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі