Сергій Хугаєв

Діди

Шатром нависло дерево в дворі...
А тінь його упала, наче бурка.
Під деревом зібралися старі
Та й наслухають голубиний вуркіт.
Прошкує сонце знов за перевал.
А дід надсилу патерицю струже.
За іграшку і плуг був, і кинджал
Рукам, тепер повільним і недужим.
То задзумить в очах осино страх,
Який печаллю одлітає тихо,
А то поштиву прямоту папах
Захилитає збадьорілим сміхом.
Покпинять, пожартують навзаєм,
Як безтурботні пастухи у горах:
— Та ти ще з немовляти став курцем...
— Спалахував ти завжди, ніби порох!..
Але діди замовкнули-таки;
Проходять мимо зграйки молодечі.
Чи у житті не збочать юнаки?
Чи добру ношу завдадуть на плечі?
Чи сварами свій рід не осоромлять?
Чи ставитимуть справу вище слів?
Чи пошанують звичаї батьків
І неповторність світу усвідомлять?
Замислились під деревом діди...
Нехай мужніє молодість щаслива
Їй прокладати впевнені сліди
До врожаю, до гідності, до дива.
...Лягає листя килимом до ніг —
Говорить дерево зі стариками.
З високими, погожими думками
Їх спільна осінь стала на поріг.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі