Іван Крилов (1769-1844)

Вовк і ягня

У сильного безсилий винен завсігди:
Цих прикладів в Історії ми досить знаєм.
     Та ми історій не складаєм,
     А в байці можем це розповісти.

У спеку до струмка зайшло Ягня напитись;
     І треба ж тут біді случитись,
Що поблизу тих місць голодний Вовк бродив.
Ягнятко бачить він і хоче поживитись,
Та він цьому надать законних прав хотів,
І каже: "Як, нахабо, смієш ти мутити
     Потік цей прохолодний мій,
                 Напій
            Піском бруднити?
            За це бо, далебі,
            Зірву я голову тобі!"—
"Якщо пресвітлий Вовк дозволить,
Насмілюсь вам сказать, що воду в ручаю
Від Світлості я нижче кроків на сто п'ю;
       І гніватися він даремно зволить:
Адже мутить пиття ніяк не можу я"—
"Так це брехня моя?
Негіднику! звідкіль таке нахабство в світі?
Пригадую, як ти в позаторішнім літі
       Зі мною надто грубий був:
       Цього я, друже мій, ще не забув!"—
"Та згляньсь, нема мені ще й року зроду", —
Відмовило Ягня. — "То, певно, був твій брат".—
"Не маю я братів". — "То, може, кум, чи сват,
Чи інший хтось такий із вашого ж бо роду.
Самі ви, ваші пси і ваші пастухи
               Мене б хотіли збути,
І шкодите мені ви всі по змозі всюди:
Та розквитаюсь я за ваші всі гріхи!"—
"Ах, чим же винен я?" — "Мовчи, гоноровисте!
Чи час тут розбирать провини всі, щеня?
Ти винне тим уже, що хочу я, бач, їсти".
Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі