|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Максиму Горькому
З дитинства пам'ятаю, з давніх пір Цю притчу. Розпочався, кажуть, спір Приязних різнобарвних крапелин — Трьох променисто сяючих перлин. Прозора крапля мову повела: «Я чиста яснотою джерела. Я посестра кожнісінькій зорі, Що так велично мріють угорі. Усе, чим славен і народ, і край — Красиве місто, щедрий урожай, Що поставало з радощів і мук, У чім тепло мозольних людських рук, — З моєю участю народжене на світ. Я найдорожчий скарб — я чесний піт, Я проливаюся в усі часи Заради пісні, хліба і краси». Червона крапля каже прозірній: «Ти щиросерда в сповіді своїй, — Ми іншу ноту взяти не могли. І я ж бо гідна честі та хвали. Рубін і яхонт у ціні здавен У багатьох народів і племен. Рум'янець ніжності дівочих щік Кого хоч раз в житті — та не обпік?! А скільки про троянду є пісень! Вивершує західне сонце день... — Червоний колір всюди палахтить: Це я народжуюся ущомить. Я лиш краплина — та палю дотла І морок гніту, й темні шати зла. Я волею і рівністю живу, Сповідуючи долю грозову. Коли ж бо день у день трудівника Пригнічує сваволя нелюдська, Я вибухаю в серці бунтівнім, Народжуючи блискавку і грім. Я полум'я незгасне роздаю Тим, хто тиранів дужає в бою. Коли б не я — не меншало б заков І в багатьох би стигла рабська кров! Ти, крапле поту, розумієш суть: Мені свободі прокладати путь. Я — іскра, я — булат, я — кров бійця, Що вистоїть несхитно до кінця, Саме життя віддасть за свій народ, Якому йти до сонячних висот!» Погодившись із краплями двома, Сказала третя — чорна, мов пітьма: «Ви переконливі у власній правоті, Були б тут заперечення пусті. Однак і я не зайва серед вас, Корисною буваю теж всякчас. Мій чорний колір — не біда чи гріх, Першопричина це заслуг моїх: Бо таємниць, загадок без числа Таїть манлива непроникна мла, Бо зорі, місяць, сонце — знана річ — На небеса виводить вічно ніч... І блискавка не здожене мене, І жоден меч ніколи не потне, В душі людини я карбую слід — І плаче чи сміється цілий світ. Я — суть надій, осяянь і тривог, Я — сурма пролетарських перемог. Старіє зброя, їсть її іржа, — Мені байдужа часова межа. Перо — мій меч, сторінка — поле битв, Я без вагань щодень іду на спит За волю і за щастя трударів! Я вірю, чиста крапле, правді слів, Що ти здобула з життьових глибин Немов разок коштовних бісерин. Тепер тобі послухати пора, Що чорна промовлятиме сестра. Допоки стогне під'яремний люд, За безцінь продає і піт, і труд, Допоки багачам — розкошшя благ, А бідарям — лиш пошесті та страх, Я прапором здіймаю власний гнів. Щоб він набатом рокотав-дзвенів, Бо кожен правди гнівної рядок — Це викриття, засудження, урок: Поплатяться за сльози і поти Визискувачі ниці та кати! Й тобі скажу, краплино вогнева: Твої слова — надія зорьова. Твій колір революцій увібрав Весь пломінь крові, стягів і заграв: Яка хвала потрібна ще тобі — Священна кров, пролита в боротьбі! О донько переможного вогню, Долаючи і утиски, й брехню, Повстали робітник і селянин: Війна — палацам, мир — для комірчин! І я повинна відданих бійців Вести до заповітних рубежів І звістувати вчасно всі краї, Як правда проти лжі веде бої. Я надихаю гнаних і нагих, Об'єдную і сильних, і слабких, Я піснею лунаю з барикад, З яких ніхто не відступив назад. Я водночас позовниця й суддя, І звинувач, і захисник — це я, Братерства-рівності святий декрет, І перше гасло ленінських газет. Я гнів та біль, я — переможний гімн, Що радує, ніби весняний грім. Тож нам разом оновлювати світ, Написане зріднило кров і піт, І ми завжди на видноті життя, Здіймаючи веселку майбуття». 1932
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
