|
Новини бібліотеки |
Гостьова книга |
Осудить нас ханжа, розпусник осміє, Що, хоч самотні ми, мов у відлюднім краю. Хоч молода вона, і я її кохаю,— Я опускаю зір, а мила сльози ллє. Боюсь її принад, вона ж, чуття своє Лякаючи, бряжчить кайданами відчаю, В які недоля нас без жалю затискає... Самі не знаємо, що в серці нашім є. Чи біль, чи щастя це? Як чую я стискання Коханих рук, уста ж горять в словах признання,— Чи можу, люба, я вважать це за страждання? Коли ж по лицях нам потоки сліз біжать, Коли до смерті дні, зітхаючи, спішать,— Чи можна, люба, нам за щастя це вважать?
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у
гостьовій книзі
