Євген Нефедов

Чужа біда

Чужа біда шкребеться в шибку,
Запнувши присмерком вікно,
Їй жалість я подав, як скибку, —
Біда не щезла все одно.

Вже й, щоб позбутися, роботу
Я кинув без вагань хутчіш.
Простяг їй лагідно турботу —
Біда не зводить з мене віч.

Тепер на кого хочеш сердься!..
Зітхнувши зо́зла: — От мана... —
Біді віддав я милосердя.
Вона ж стоїть, мов кам'яна.

Зайшлося серце — і гарячу
На розум одягло оброть.
Ну чим іще біді зараджу?!
Тож я промовив їй:
— Заходь!

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі