Олександр Прокоф'єв

Вірші

З біографії


Я живу не за графіком,
Не тримаюсь доріг.
Кожен штрих біографії —
Все у віршах моїх.

Все — від нашого стяга
До шматка на столі;
Вся моя навантага
На цій рідній землі.

Все — від пісні, що лине
В кожний радісний дім,
До старої билини
В Заонежжі моїм.

І від пролісків милих,
Що весною збирав,
До гіркої могили,
Де батьків поховав.

Все — від квітів осмутних
До буяння весни,
До сузір'їв салютних
На кордоні війни...

Ми не конче потрафим
І чужим, і рідні...
Вся моя біографія
У близькій стороні.

Не в парканнім паліччі.
А в вітрах верхових
І у зошитах віршів,
У піснях фронтових,

А ще в справах, в опалі,
Яку лютою звуть,
В друзях, котрі відпали,
В друзях, котрі живуть.

Хтось постійно під тучами,
День за днем — ні рядка,
Десь і слово замучили
В тісноті кулака.

Ну їх к бісу, пророків,
Що утверджують лінь,
З позіханням глибоким
Вміють кинути тінь...

А я вибрав дорогу,
Щоб несхитно іти, —
І в путі, слава богу,
Не спізнав німоти!





Чернігівське поле в Кобоні*


Знов захиталася калина
понад озерцем голубим.
І знов наснилась Україна
в старім Приладожжі моїм.

Бори стіною круто стали,
туман долину заливав...
І хто це поле золотаве
колись Чернігівським назвав?

Вся Північ вбрана в білий іній,
мороз морям, нагонить страх,
а на Десні, на придолинні,
стоїть Чернігів у садах.

І тут запахла Україна, —
мені ніколи не згаса
така привільна, тополина,
така зелена вся краса.

Жили в Кобоні люди станом,
як розлучилися з Дніпром...
Нащадку, я не перестану
тих предків згадувать добром!


*Кобона — моє рідне село біля Ладоги, 
де за Петра І був виритий канал, що зберігся донині. 
В роки Великої Вітчизняної війни у Кобоні 
починалася знаменита Дорога життя, 
яка пов'язувала блокадний Ленінград 
з усією країною. (Приміт. авт.)





Нечуй-вітер — трава

Нечуй-вітер — трава.
М. В. Гоголь


З-поміж трав усіх, повірте,
Не знайшов я нечуй-вітру
Ані в лісі, ні в долині,
Ні в степах на Україні.

Нечуй-вітре, нечуй-вітре,
Де ж ти є на білім світі?

У моїм краю привітнім
Теж не бачив нечуй-вітру.
Де ж він днює і ночує
І який він біль лікує?
Під якою снить зорею
Вітром з Ладоги моєї?..

До душі припав мені ти,
Десь таки живеш на світі...
Жаль, не зміг тебе зустріти,
Нечуй-вітре, нечуй-вітре.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі