Іван Рядченко

Вірші

Післявоєнний колосок


Я не забув колюче диво,
що вийшло в світ із глибини,
розсунувши-таки гнівливо
осколки змовклої війни.
Незвичний гість на полі бою,
схиляв він голову важку...
Була величність супокою
в тім одинокім колоску.
Його беззахисність пощезла:
сильніша житня суть стебла,
ніж маршалів чужинських жезли
і сталь гарматного ствола.





Дорога


Коли причалю до порога,
Здолавши тисячі доріг,
Покличе знов мене дорога,
Немов найкраща з-поміж книг.
Вона і солодко, й тривожно
Мене запрошує: «Гортай!»
Її відкласти? Ні, не можна.
А спробуй пильно прочитай.

Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу ukrlib@narod.ru,
або залиште запис у гостьовій книзі